ПОЗОВ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ: ВС РОЗТЛУМАЧИВ, ЯКА ІНФОРМАЦІЯ НЕ Є ОЦІНОЧНИМ СУДЖЕННЯМ

ПОЗОВ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ: ВС РОЗТЛУМАЧИВ, ЯКА ІНФОРМАЦІЯ НЕ Є ОЦІНОЧНИМ СУДЖЕННЯМ

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Інформація про вчинення злочину фізичною особою, поширена за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо неї, не є оціночним судженням, а є інформацією, яка порушує її особисте немайнове право.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу № 484/2781/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Суд установив, що ОСОБА_1 є депутатом міської ради. У ЄРДР за заявою відповідача зареєстровано провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України «Погроза вбивством». На засіданні бюро міської партійної організації розглядалось, у тому числі, питання щодо дій ОСОБА_1, зокрема відповідач озвучив зазначені у позовній заяві звинувачення на адресу позивача. Згідно з довідкою Національної поліції України кримінальні провадження щодо позивача відсутні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 пов’язується у свідомості однопартійців з кримінальними діями щодо відповідача у справі; виступає у заяві відповідача на засіданні бюро як аморальна, жорстока, бездушна особа, яка з власної помсти з метою ліквідації доказів своїх корупційних діянь може здійснити навіть замах на вбивство голови фракції. Оскільки розповсюджена інформація про ОСОБА_1 є недостовірною, містить пряме обвинувачення у його неправомірній поведінці, то немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває у статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно до положень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв’язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Верховний Суд зазначав, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Установивши, що висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє відповідач, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Суд наголосив, що твердження відповідачем зроблені не в рамках кримінального провадження, а під час засідання бюро партійної організації. Твердження депутата – відповідача щодо вчинення злочину іншим депутатом – позивачем, зокрема про замах на життя голови фракції, були далекими від обережних.

Враховуючи викладене, за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо позивача, відповідач під час засідання бюро поширив щодо позивача інформацію, яка порушує його особисте немайнове право.

Отже, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що поширена відповідачем інформація про позивача не є оціночним судженням.

Джерело: Судебно-юридическая газета